Основи взаємодії навчального закладу і сім’ї

      Основи взаємодії навчального закладу і сім’ї

У Законі України «Про освіту» говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національної школи мають бути покладені такі чинники: принцип єдності сім’ї та школи, наступності та спадковості поколінь, організація родинного виховання та освіти. І це закономірно, адже побудувати повноцінну національну школу без родинного виховання, активної участі й підтримки батьків не можливо. Взаємовідносини школи і сім’ї мають довготривалу історію. Як будь-яка історія починається з перших кроків, а будь-яка будівля – з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Значення батьків в розвитку особистості дитини переоцінити неможливо, адже батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд. В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами, якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи»[1, с.6]. Із сім’ї протоптується стежка до школи, а вже тоді на життєву дорогу ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та школі» [2, с.4]. Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сім’ями учнів регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього документу називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу, оскільки без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів у навчанні та вихованні обдарованих дітей. Значну роль у вихованні і навчанні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сім’ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів. Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне навчальне середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра. Їхня співпраця є важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи, спрямованої на створення атмосфери доброзичливості та взаєморозуміння, з опорою на народні й сучасні педагогічні надбання, національну і світову культуру, вселюдські й національні моральні цінності[3, с.4]. Школа і сім’я, батьки і вчителі, батьківський комітет і адміністрація школи – єдине ціле. Їхня діяльність спрямована на дитину, її навчання, виховання, розвиток, становлення. Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до навчально-виховної роботи. Успішність розвитку освітньої галузі, якість надання освітніх послуг у багатьох випадках залежить від тісної співпраці навчального закладу та батьків. Тому зневага своїми обов’язками чи байдужість до дитини однією із сторін негативно позначається на функціонуванні складових «педагогічного трикутника»: батьки – дитина - вчителі, гальмує належний розвиток і формування зростаючої особистості. Розглядаючи освіту і становлення людини в контексті культури, не можна не погодитися з думкою відомого філософа М.С.Кагана про те, що культура винайшла два ефективних для виховання людини інститути – школу і сім’ю[1, с.16]. Говорячи про сім’ю, вчений пише: «Сім’я стає тимчасовою, міцною системою, бо передача дітям тих поведінкових норм, які не передаються генетично, потребує набагато більше часу та праці:сім’я повинна створити найбільш сприятливі умови для того, щоб дитина почала засвоювати досвід поведінки людини, накопичений всією історією, яка передує людству, а це може відбутися лише в прямому та тривалому, багаторічному погодженні дітей та батьків». На думку М.С.Кагана, в сім’ї як освітньому інституті є безперечні переваги в ряді суттєвих моментів перед школою (представництво обох частин людства, наявність змінюючи одне одного поколінь, цілісної єдності при збереженні унікальності кожного члена родини тощо)[1, с. 16]. Навчальний заклад ХХІ століття – це, передовсім відкрита виховна система, яка спрямована на виховання дитини як суб’єкта власного життя й успіху, оволодіння учнем життєвою компетентністю. Але цієї мети він може досягнути лише завдяки модернізації і урізноманітнення форм партнерської взаємодії з батьками. Головним завданням спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей є: • Інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини; • Забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні; • Мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей; • Підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, вмінь і навичок виховної взаємодії з дітьми; • Підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині; • Створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків; • Презентації успішного досвіду сімейного виховання; • Підвищення рівня профінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля; • Залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання; • Надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям [2, с.20-21]. Робота навчального закладу з сім’єю базується на низці узгоджених між собою принципів. Головними з них є: принцип природо - і культуро відповідності – він вимагає врахування в роботі з батьками анатомічних, фізіологічних, психологічних, вікових особливостей дитини і можливостей кожного вікового періоду її розвитку, а також кращих родинних та національних виховних традицій; принцип суб’єктно - суб’єктної взаємодії, який передбачає, що у спільній з навчальним закладом діяльності з виховання, навчання і розвитку дітей батьки виступають рівноправними партнерами, думка і погляди яких обов’язково враховуються при створенні виховної системи навчального закладу; принцип орієнтації на досвід батьків, який означає розгортання навчальних програм для батьків із опорою на вже набутий ними досвід. Педагогізація має допомогти батькам осмислити власний виховний досвід, за потреби допомогти внести необхідні корективи і сприяти виробленню позитивної виховної стратегії; принцип наступності забезпечує синхроність і безперервність виховних впливів навчального закладу і сім’ї упродовж всього періоду навчання дитини, оволодіння батьками ефективними виховними стратегіями і технологіями, сприяє поліпшенню сімейного виховання [2, с.21]. Таким чином означені принципи є орієнтирами у роботі з батьками і спрямовують її на оволодіння ними необхідними знаннями, вміннями, навичками і розвиток батьківської компетентності. Визначаючи основи співпраці з родинами учнів, керівнику школи важливо сформулювати вихідні ідеї, ключові позиції в цьому напрямку діяльності школи [1, с.17 ]. 1. Директор повинен добре усвідомлювати місію сучасної школи, яка полягає не тільки в тому, щоб давати дітям освіту, але й в тому, щоб створювати культуро творче призначення, активно впливати на самоосвіту своїх учнів, виховувати мотивацію постійного поновлення знань вже після закінчення школи. «Школа розглядається як фундамент і початок довічного виховання». Природно, що цей погляд на школу як початок «довічного виховання», як неперервної освіти повинен зумовлювати стратегію взаємодії з сім’єю; оскільки обидві початок сторони зацікавлені у вирішенні цієї задачі. 2. Справедливе твердження про те, що шкільна освіта перестала бути монопольною й самодостатньою, щоб давати повноцінну освіту своїм учням. Школа повинна розуміти, що сьогодні вона не є єдиним джерелом знань. У педагогів має бути сформоване критичне мислення щодо змісту освіти, технологій навчання, що може стимулювати їх ініціативу та пошук у збагаченні змістового та процесуального аспектів освіти, різних форм самоосвітньої діяльності учнів. Співробітництво з батьками, їх оцінка якості освітнього процесу та рівня освіченості їхніх дітей не повинні бути джерелом конфліктів та опозиції школи й батьків, а навпаки, мають ставати стимулом педагогічної рефлексії, само експертизи досягнень школи, пошуків нових шляхів розвитку. 3. Можливість сучасних батьків та дітей обирати освітній заклад визначаємо як одну з ключових позицій в стратегії співробітництва, формування іміджу школи, її авторитету серед батьків та учнів. Це все переконує в тому, що система взаємодії та співробітництва має багатоцільовий характер: • спонукає колектив до самовдосконалення, враховуючи думку батьків про якість освітнього процесу; • стимулює у педагогів школи піклування про авторитет закладу серед других шкіл; • формує критичне мислення колективу щодо освітньої програми, освітнього процесу, викликає прагнення до їх оновлення, вдосконалення, порівняння успіхів учнів своєї школи з досягненням учнів навчальних закладів. 4. Стратегічно мислячий директор повинен дійти висновку про те, що зростання цінностей освіти в житті суспільства, у свідомості окремої людини, різко підвищує вимоги до школи з боку батьків, тому взаємодія з ними – це суттєва ознака освітньої ситуації. Її новизна проявляється і в тому, що частина батьків прагне до педагогічної самоосвіти, намагається розібратися в сутності сучасної освіти і новацій них процесів, в особливостях освітньої програми школи, в тих навчальних програмах та підручниках, за якими працює вчитель. 5. Все це потребує від стратегії співробітництва і взаємодії з батьками не формально, а реального розуміння їх ролі, як суб’єктів освітнього процесу, які можуть активно впливати на освітні цілі, технології навчання, освітньо - виховне середовище школи. Це передбачає у побудуванні стратегії співробітництва з батькам урахування нової освітньої ситуації, підвищеного рівня педагогічної компетентності частини батьків. 6. В стратегії співробітництва з батьками директор повинен обов’язково передбачити такі проблеми, які сьогодні є актуальними для окремих вікових груп школярів. Їх актуалізація в спільній роботі з батьками повинна відбуватися не в період переходу дітей в «небезпечний» вік, а мати випереджуючий характер, необхідно морально і педагогічно готувати батьків до «розуміючого» ставлення до дітей та їх проблем. При цьому йдеться не тільки про тих дітей, у яких можна передати схильності до негативних проявлень із дорослішанням. Мова йде і про «нормальних» дітей, яким, як правило, не приділяється належної уваги в школі. Разом з тим можна послатися на деякі наукові дані. «Старша підліткова група – молодь від 14-17 років включно – частина населення, свідомість якої особливо вразлива в епоху кризи. Проблеми саме «нормальних» підлітків заслуговують уваги тому, що вони не маргиналізована молодь, складатимуть у майбутньому основу державного існування». Сучасні діти дорослішають швидко, і, зберігаючи типологічні риси підлітків попередніх поколінь, несуть слід нового часу, що відбувається на змістовому рівні їх дорослішання. Це потребує глибокої уваги керівника закладу до психолого-педагогічної освіти педагогів та батьків, яка може бути результатом спільної просвітницької діяльності (дискусії, обговорення, лекції спеціалістів з проблем дитячої психології, та ін..). В.О.Сухомлинський говорив: «На мою глибоку думку, педагогіка повинна стати наукою для всіх – для вчителів, для батьків». Таким чином, основи співробітництва повинні бути побудовані на системі педагогічних ідей, які є ключовими для даної школи та актуальними для регіональної сучасної соціально-культурної й освітньої ситуації. Окрім визначення ключових проблем та ідей, на які повинні спиратися принципи співробітництва з батьками, керівнику закладу необхідно добре уявляти форми диференційованої роботи з сім’ями учнів своєї школи. Масове охоплення батьків однаковими формами роботи малоефективна. Доведено, що в спільній діяльності з батьками потрібна диференціація, особистісно орієнтований підхід. Знання типології сімей в багатьох випадках дає можливість прогнозувати виникнення визначальних типів педагогічних проблем, які необхідно вирішувати разом. Проблеми взаємодії школи з батьками визначають концепцію керівника закладу за способами їх практичного розв’язання, його бачення програми реалізації ідей співпраці сім’ї та школи. Для цього керівникові потрібно відповісти на важливі питання, серед яких зустрічаються такі: • Як зацікавити колектив ідеями діяльнісно продуктивної праці з батьками? • Як розподілити ролі серед адміністративно-управлінського апарату, щоб в спільній справі кожен міг найбільш реалізувати свій управлінський, організаторський та педагогічний потенціал? • Як теоретично підготуватися до здійснення важливого напрямку роботи? Чий досвід обов’язково необхідно урахувати, проаналізувати? Які позитивні традиції склалися в самій школі в цьому напрямку роботи? Як їх розвивати? • Кому краще доручити проект спільної діяльності з батьками? Яким критеріям повинен відповідати цей проект? • Як найкращім чином залучити членів педагогічного колективу до реалізації цього проекту? Чим може збагатити цю діяльність методичне об’єднання класних керівників, методичне об’єднання вчителів - предметників, психолог, соціальний педагог, бібліотека, заступники директора? Як не дублюючи один одного, розв’язати спільну задачу? • Яку науково-дослідницьку (діагностичну) роботу необхідно провести в школі, щоб новий проект урахував не тільки чужий досвід, але й спирався на власні дані? • Як співвідносити програму співпраці з батьками з іншими цільовими програмами школи, знайти можливості комплексного розв’язання групи проблем? • Коли і як оцінювати результати проведеної роботи та за якими показниками? Визначення стратегії взаємодії школи і батьків мають два аспекти, пов’язані зі способами завойовування школою авторитету у батьків. Це проявляється в наступному: • Взаємодія сім’ї та школи: залучення батьків до життя школи, їх освіта; узгодженість у підході до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливе розв’язання конфліктів – все це найважливіша умова авторитету школи серед батьків. • На взаємодію школи та батьків найбільше впливає авторитет педагогічного колективу та окремих вчителів, що визначають репутацію школи в місті, селі, сім’ї. Це зумовлено якістю освіти, яку здобувають учні в школі, досягненнями учнів за межами школи (конкурси, олімпіади, змагання); ставлення випускників до школи, їх бажання приходити до школи і зустрічатися зі своїми вчителями та учнями; відносинами між дитячим садком, який «надає» майбутніх учнів, й школою, між батьками майбутніх першокласників та їх педагогами. • Репутація школи визначається також вже накопиченим досвідом спілкування та взаємодії з батьками. Формальні, нецікаві класні та шкільні батьківські збори, виклики батьків до школи з метою не стільки об’єднати зусилля, а полаяти батьків, пригрозити їм – все це має серйозні наслідки (цей досвід передається від одних батьків до інших, «відбиває» бажання бувати в школі). Навпаки, зацікавлене ставлення школи до батьків, уміння в кожному учневі побачити своє «я», позитивний початок, помітити успіхи, доповісти про це батькам, залучити батьків до загальношкільних справ – все це сприяє росту авторитету школи і бажання батьків допомагати їй. • Звичайно, в кожній школі виникають конфлікти з батьками, та від того, як вони розв’язуються педагогами, залежить авторитет школи. При розв’язанні конфліктних ситуацій важливо дійти узгодження, а не поглиблення конфлікту. Сила переконання, коректність, педагогічна ретельність аналізу ситуації або вчинку учня, спільне міркування – все це повинно спонукати батьків бачити в школі свого головного союзника у вихованні та навчанні дітей. • Навіть рутинна робота в школі (заповнення документів, запис в щоденник, запрошення на збори або інший загальношкільний захід, видача необхідної довідки) впливає на авторитет та репутацію школи, тож у визначенні стратегії взаємодії з батьками цей бік діяльності повинен бути урахований. • Вагоме значення має зовнішній вигляд приміщень, куди запрошуємо батьків: засмічений кабінет директора або заступника, зала з розкиданими абияк атрибутами після концерту, неприбраний та незатишний клас – це не дрібниці, якщо директор прагне виробити тривалу стратегію взаємодії з батьками. Зовнішній стан шкільних приміщень – це освітнє середовище школи, що може викликати або активне неприйняття школи, або, навпаки, бажання бувати в ній і робити її ще кращою. Таким чином, стратегія взаємодії керівника закладу з батьками учнів – велика педагогічна проблема, це система, що поєднує зусилля великої кількості людей: педагогічного колективу, батьків, соціальних партнерів школи, адміністративного апарату для розв’язання великої кількості конкретних задач. Усвідомлюючи роль і значення інноваційного характеру діяльності як рушійної сили освітянських реформ наша школа розробила власну концепцію розвитку школи майбутнього «Школа – родина». Школа – родина – не лише новий тип школи, а й новий тип мислення, мікроклімату між головними учасниками навчально-виховного процесу: дитиною, батьками і вчителями, це сукупність цілеспрямовано створених умов, що забезпечують процес розвитку й саморозвитку учнів, учителів, батьків, членів громади. «Школа – родина» - шкільний будинок, який об’єднує всіх у єдине багатство. Тут вчать дружити і любити. Кожен захищений. Шкільний будинок – це кузня знань, умінь міркувати в умовах краси, гри, фантазії, творчості. «Школа – родина» - це майстерня, де виховують за допомогою духовних багатств народної культури і народних традицій, моральних цінностей, прищеплення дитині всього кращого, що накопичено сім’єю, родом, народом. Це пошук нового сенсу життя і нових форм життя, ідеалу добра, любові і правди, краси. У «Школі – родині» вчаться бути творцями. У ній створено умови, щоб кожен міг знайти справу до душі. І найвища творчість – розкриття та реалізація кожним учнем своїх потенціальних можливостей. Місією «Школи – родини» є забезпечення єдності між головними учасниками навчально-виховного процесу: дитиною, батьками і вчителями з метою розвитку життєстійкості, життєздатності, життєтворчості, життєвого потенціалу, життєвого успіху вихованців, створення комфортного родинно – сімейного простору життєдіяльності учнів. Одним із стратегічних завдань розвитку закладу є колективна творча діяльність учнів, батьків та вчителів. Де завдання батьків (сім’ї) полягає в тому, щоб розкривати сутність родинних традицій українського народу, їх практичну значущість для дитини тепер і в майбутньому. Завдання вчителів полягає в тому, щоб організувати раціональний, цілеспрямований, послідовний процес виховання учнів на родинних традиціях як на уроках, так і у позакласній роботі, залучення батьків до проведення виховних заходів. Реалізація цього завдання забезпечує союз дітей, вчителів та батьків, бо нині школа – це єдине ціле, де кожну справу готують рівною мірою діти і дорослі, що дуже допомагає згуртованості шкільного колективу, створює певну доброзичливу атмосферу, розкріпачує дітей, сприяє демократизації та гуманізації взаємин. Як директор я не уявляю життя в школі без батьківської громади. Щоб залучити батьків до співпраці, у школі створено загальношкільний батьківський комітет. Він покликаний допомагати школі та сім’ї, здобувати загальну середню освіту дітям та молоді, виховувати в учнів високі моральні риси, свідоме ставлення до праці, відповідальність, організованість та дисципліну, культуру поведінки в правовому, естетичному, фізичному аспектах. Члени комітету беруть активну участь у житті школи й вирішенні всіх нагальних питань. Основні завдання батьківського комітету: - налагодити тісний зв'язок школи з батьками; - активізувати роботу батьківського комітету щодо розв’язання законодавства України з питань освіти; - добиватись впливу органів місцевого самоврядування на батьків, діти яких порушують Статут школи; - аналізувати стан навчальних досягнень учнів і виявляти причини байдужого ставлення батьків до навчання і виховання власних дітей; - пропагувати педагогічні знання, що зумовлюють підвищення педагогічної грамотності батьків; - допомогти батькам в оволодінні системою вмінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома; - упроваджувати форми роботи з сім’єю, що сприяють гуманізації взаємовідносин типу «педагоги-батьки»: батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками творчого процесу виховання учнів. Від участі батьків у справах школи виграє дитина. За певних обставин члени комітету мають не лише право, а й обов’язок взяти участь у роботі з проблемними родинами. Вони відвідують учні вдома, проводять профілактичні бесіди, захищають права учнів у різних інстанціях. Члени батьківського комітету беруть активну участь у засіданнях ради профілактики правопорушень. На них заслуховують проблеми з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини, сім’ями, у яких не виконуються батьківські обов’язки. Загальношкільний батьківський комітет сприяє проведенню загальношкільних заходів, пропагує шкільні традиції. Члени комітету виступають ініціаторами різних акцій: «Посади дерево», «Назустріч мрії», «Іграшка другу», «Милосердя» та ін.. Шкільний батьківський комітет надає допомогу адміністрації школи в організації та проведенні загальношкільних зборів. Тематичні загальношкільні батьківські збори проходять у школі двічі на рік. На них батьки отримують компетентні відповіді на свої запитання. Це сприяє глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На збори запрошуються працівники правоохоронних органів, медичні і соціальні працівники, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді. Під час загальношкільних зборів виступає шкільний бібліотекар, який ознайомлює батьків із цікавими новинками щодо проблем виховання і навчання учнів, психолого-педагогічною літературою. Заздалегідь із членами батьківського комітету обговорюється порядок денний та головні питання, які слід вирішити. Часто самі батьки виступають перед батьківською громадою, але вже як фахівці відповідних служб чи громадських організацій. Особливу увагу члени комітету приділяють патріотичному вихованню учнів. Так, з нагоди виведення військ з Афганістану було проведено урочистості. На них запрошено воїнів-афганців, які поділилися своїми спогадами про сторінки життя, що ніколи не зітруться з їхньої пам’яті. Зустріч сприяла вихованню у дітей почуття гордості за наших воїнів – інтернаціоналістів, які проливали кров на чужій землі. Також проводилися зустрічі з воїнами, які брали участь в подіях на Сході або зараз є учасниками цих подій. Колектив школи і батьки є учасниками акцій «Зігрій солдата», «Допоможи дітям Сходу», «Повертайся живим» та ін.. У роботі з батьківським комітетом вчителі і адміністрація школи тактовні і доброзичливі, уважно ставляться до їх пропозицій та своєчасно реагують на них, розуміють, що така діяльність сприяє спілкуванню, зближенню з батьками, а отже успішному вирішенню багатьох складних питань виховання. З закладі діє Рада школи, яка об’єднує батьків, учителів, представників громадських та освітніх фондів, організацій. Завдання ради школи: - організувати виконання рішень загальних зборів (конференцій); - спільно з адміністрацією розглядати і затверджувати план роботи школи та здійснювати контроль за його виконанням; - затверджувати режим роботи школи; - разом із педагогічною радою визначати доцільність вибору предметів варіативної частини навчальних планів; - заслуховувати звіти голови ради, інформацію директора з питань навчально-виховної та фінансово-господарської діяльності; - брати участь у засіданнях атестаційної комісії з метою обговорення питань про присвоєння кваліфікаційних категорій вчителям; - виносити на розгляд педагогічної ради пропозиції щодо поліпшення організації позакласної та позашкільної роботи з учнями; - сприяти поповненню бібліотечного фонду та передплаті періодичних видань; - організовувати громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів; - уносити пропозиції щодо морального та матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу тощо. Не менш важлива є організація та робота піклувальної ради, коли справа стосується фінансової підтримки школи. Вона створюється відповідно до нормативної бази освіти і є формою самоврядування навчального закладу. Завдання піклувальної ради: - сприяти рішенню нагальних завдань у галузі освіти; - забезпечити фізичне й духовне здоров’я дитини й умов для її повноцінного росту; - створити необхідні матеріально-технічні ті фінансові умови для практичного здійснення програм розвитку школи. У роботі з батьками використовуємо різноманітні форми педагогічної взаємодії. Це індивідуальні, групові та колективні роботи. Досить ефективною формою забезпечення оптимальних умов співдружності сім’ї та школи є відвідування сім’ї школяра. Відвідування дає змогу ознайомитися із соціально-економічними умовами виховання дитини, зрозуміти психолого-педагогічний клімат у сімейному колективі, дати поради батькам щодо забезпечення сприятливих умов для навчальної діяльності учня, інформувати батьків про успішність і поведінку вихованця в школі тощо. Вдаючись до цієї форми роботи з батьками, потрібно дотримуватися таких вимог: • відвідування сім’ї має бути плановим; • відвідувати сім’ї всіх учнів, а не лише тих, які мають труднощі в навчанні та поведінці; • щоразу визначати мету й зміст бесіди з батьками з урахуванням індивідуальних особливостей конкретної дитини; • завчасно попереджувати й узгоджувати з батьками (через учня) день і час візиту до сім’ї; • інформувати батьків про навчально-виховну діяльність їхньої дитини, у першу чергу слід розповідати їм про позитивний бік навчання, поведінки й лише потім тактовно говорити про труднощі, які виникають у навчанні, спілкуванні з товаришами, учителями, вести розмову про спільні дії в наданні допомоги для подолання труднощів. Періодично запрошуємо батьків до школи. Запрошення має здійснюватись планово й не повинно кожного разу обумовлюватися негативною поведінкою дитини й виступати переважним чинником у спілкуванні вчителів, класних керівників із батьками. Важливо дотримуватися певної форми запрошення. Найзручніше це робити за допомогою листа, адресованого батькові чи матері із зазначенням дати, часу, місця зустрічі, а також кола питань, які мають стати предметом обговорення. Такий лист-запрошення вчитель передає батькам через їхню дитину. В школі практикуємо такі форми роботи з батьками: • батьківські збори; • рольові ігри; • батьківські посиденьки; • дні родини; • зустрічі за «круглим столом»; • спільні екскурсії; • «День добрих справ»; • засідання клубу «Сімейні традиції»; • семінари; • відкриті уроки; • «Дискусійний клуб»; • Виконання батьками педагогічних доручень; • Демонстрація фільмів на педагогічну тематику; • консультаційні пункти «Виникло питання» та ін.. Отже, організована належним чином робота навчального закладу з батьками сприяє поліпшенню умов навчання, виховання і розвитку учнів, допомагає створити превентивний виховний простір, сприятливий для розвитку дитини. Сьогодення вимагає стратегії оновлення взаємодії педагогів із батьками, розширення тематики важливих проблем, більшої щирості та відвертості під час зустрічей, бесід. Однак, які б зміни не відбулися, вчителі школи мають стати провідниками між домашньою педагогікою та шкільною. А тому актуальними залишаються слова В. Сухомлинського: «Час і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не можуть справитися з найтоншим, найскладнішим завданням – становленням людини». Використані джерела: 1. Батьківські збори / [авт. тексту Т. В. Виноградова]. – Х.:Вид. група «Основа», 2006.-237, [3]с. – (Серія «Класний керівник») 2. Оржеховська В.М., Кириченко В.І., Ковганич Г.Г.: Взаємодія навчального закладу і сім’ї:стратегії, технології, моделі: Навчальний практико зорієнтований навчальний посібник. – Х.: Видавництво «Точка», 2007. – 192 с. 3. Лариса Грицюк. Батьківський комітет – допомога в усьому/Лариса Грицюк //Директор школи. – 2013. - №21.- С. 4-14. 4. Світлана Мартиненко. Робота класного керівника з батьками / Світлана Мартиненко// Директор школи. – 2012. - №4. – С.31 – 38. 5. Людвіга Цуркан. Форми роботи з батьками / Людвіга Цуркан // Директор школи. – 2010. - №5. – С.56-59. 6. В.Ф. Калошин. Поради психолога / В.Ф. Калошин // Початкове навчання та виховання. – 2010. - №1. – С.28 – 37. 7. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський - К. : Радянська школа. - 1978. - 263 с.